Образ тіла та естетичні процедури: що таке дисморфічний розлад тіла і коли звертатися по підтримку?

Що таке порушення образу тіла (дисморфічний розлад тіла)?

Дисморфічний розлад тіла — це стан, при якому людина сприймає одну чи кілька рис своєї зовнішності як ваду і витрачає на це дуже багато часу. Ця риса часто настільки незначна, що інші її не помічають або не надають їй значення. Національна служба охорони здоров’я Великої Британії (NHS) визначає цей стан як проблему психічного здоров’я і чітко зазначає: те, що людина має цей стан, не означає, що вона самозакохана чи надмірно переймається зовнішністю; він може завдавати дуже сильних страждань і впливати на повсякденне життя.

Найчастіше тривога стосується обличчя: шкіри, носа, губ, волосся, лінії щелепи. Проте у фокусі тривоги може опинитися будь-яка частина тіла. Цей стан трапляється в будь-якому віці; найчастіше він починається в підлітковому і молодому дорослому віці і стосується як жінок, так і чоловіків. Причина остаточно не відома; зазначають, що він може бути пов’язаний із подібними станами, обсесивно-компульсивним розладом чи депресією в родині, а також із глузуванням чи цькуванням у дитинстві.

Тут є важлива відмінність. Час від часу бути незадоволеним своєю зовнішністю, хотіти змінити якусь рису чи думати про естетичну процедуру — це ще не розлад. Різниця — в інтенсивності тривоги, у часі, який вона забирає, і в тому, наскільки вона обмежує життя.

Які ознаки привертають увагу?

Нижче наведено поведінку і думки, які часто трапляються при цьому стані. Окремо взяті, багато з них час від часу трапляються в кожного; значення має те, що вони постійні й завдають страждань.

• Інтенсивна і тривала тривога щодо певної частини тіла, особливо обличчя
• Часте порівняння своєї зовнішності з іншими
• Дуже часте розглядання себе в дзеркалі або, навпаки, повне уникання дзеркал і фотографій
• Тривалі зусилля приховати рису, яку вважають вадою, за допомогою макіяжу, зачіски, одягу чи пози
• Видавлювання, зривання, колупання шкіри, щоб зробити її гладкою
• Постійні запитання до близьких 'я ж не погано виглядаю, правда?' і неспроможність заспокоїтися після відповіді
• Уникання роботи, навчання, зустрічей із друзями чи фотографування через зовнішність

Без лікування цей стан може впливати на роботу, соціальне життя і стосунки; він може призвести до депресії, самоушкодження і суїцидальних думок. NHS наголошує, що ознаки навряд чи минуть самі без лікування і з часом можуть посилитися, а просити про допомогу — не соромно.

Як часто він трапляється в тих, хто хоче естетичної процедури?

Систематичний огляд, що об’єднав дослідження в різних умовах, оцінив поширеність дисморфічного розладу тіла серед дорослих у загальній популяції приблизно у 2%. У тому самому огляді цей показник серед тих, хто звертається по естетичну хірургію загалом, становив приблизно 13%, у кабінетах косметичної дерматології — приблизно 9%, а серед тих, хто звертається по естетичну корекцію носа, — приблизно 20%.

Інший метааналіз, зосереджений на пацієнтах естетичної хірургії і дерматології, дає схожу картину: у середньому 15% серед пацієнтів естетичної хірургії і 13% серед пацієнтів дерматології. Проте найважливіший висновок цієї роботи — не середні значення, а діапазони: в окремих дослідженнях показники коливалися від 2% до 57%.

Сприймайте ці цифри обережно. Дослідження проводили в різних країнах, із різними скринінговими анкетами і здебільшого серед пацієнтів хірургії чи дерматології; даних саме щодо тих, хто звертається по безопераційні процедури, як-от філери чи ботулінічний токсин (у побуті 'ботокс'), менше. Упевнено можна сказати таке: серед тих, хто хоче естетичної процедури, цей стан трапляється помітно частіше, ніж у загальній популяції, і часто залишається непоміченим.

Це не означає, що кожен, хто хоче естетичної процедури, має проблему з психічним здоров’ям. У переважної більшості тих, хто звертається, цього розладу немає. Цифри лише показують, чому лікареві під час огляду потрібно пам’ятати про таку можливість.

Чи усуває естетична процедура цю тривогу?

Здебільшого ні. У дослідженні, у якому вивчали 200 осіб із діагнозом дисморфічного розладу тіла, приблизно дві третини учасників отримували непсихіатричне лікування, як-от дерматологічне лікування чи операцію; таке лікування рідко покращувало ознаки розладу. Попереднє дослідження тієї самої групи науковців за участі 289 осіб дало схожий результат.

Огляд, що критично розглядає цю тему, зазначає, що наявні публікації вказують на поганий результат естетичних втручань у більшості таких людей. Той самий огляд чесно робить і застереження: проспективних, добре спланованих досліджень мало, і не можна повністю виключити, що деякі люди з легкими ознаками, тривога яких обмежена однією зоною, можуть отримати користь від процедури. Тому рішення ухвалюють не на основі узагальнень, а лікарі, які оцінюють стан конкретної людини.

Чому результату часто недостатньо, пов’язано з тим, де криється проблема. При цьому стані джерело страждань — не стільки форма тканин, скільки те, як сприймається ця ділянка. Навіть якщо процедура технічно вдала, людина може вважати результат недостатнім, тривога може перейти на іншу ділянку або може розпочатися пошук нової процедури для тієї самої ділянки. Оскільки кожна процедура має власний ризик, таке коло накопичує ризики, не даючи користі. Тему повторюваного бажання процедур ми окремо розглядаємо в статті «Міф Ботокс і філери викликають залежність — що каже наука?».

Запитання, які я можу поставити собі

Наведені нижче запитання адаптовано зі скринінгових запитань, які рекомендує лікарям NICE — організація, що розробляє клінічні настанови в Англії. Лікарі використовують їх, щоб зрозуміти, наскільки тривога впливає на повсякденне життя.

• Чи дуже я переймаюся своєю зовнішністю і чи хочу думати про це менше?
• Які саме риси моєї зовнішності мене турбують?
• Скільки годин у звичайний день я думаю про свою зовнішність? (Настанова вважає надмірним понад одну годину на день.)
• Як ця тривога впливає на моє життя?
• Чи заважає вона мені працювати або проводити час із друзями?

Щодо естетичних процедур корисно додати ще такі запитання: чи полегшало мені після процедур, які я вже робив(-ла), чи я незабаром почав(-ла) шукати нову ваду? Чи звертався(-лася) я з тією самою скаргою до кількох лікарів? Чи можу я повірити близьким, коли вони кажуть 'я нічого не бачу'? Чи думаю я, що без процедури моє життя не покращиться?

Це не тест, і балів тут немає. Відповідь 'так' не означає діагнозу; відповідь 'ні' не доводить, що проблеми немає. Якщо Ваші відповіді Вас насторожили, це достатня причина поговорити із сімейним лікарем або фахівцем із психічного здоров’я.

Що означає, якщо лікар відкладає процедуру або не рекомендує її?

Коли лікар каже 'не робімо цього зараз' або 'я не рекомендую Вам цієї процедури', це може здатися образливим. Проте здебільшого це означає, що лікар Вас вислухав і думає не лише про процедуру, а й про Вас. Настанова NICE рекомендує лікарям регулярно пам’ятати про таку можливість у людей, які хочуть естетичної чи дерматологічної процедури, а людей, у яких підозрюють цей розлад, направляти на оцінку до фахівця з психічного здоров’я, який має досвід у цій сфері.

• Якщо ймовірність того, що процедура принесе Вам полегшення, низька, лікар захищає Вас від ризику, який не дасть користі.
• Якщо спершу отримати підтримку щодо самої тривоги, подальше рішення буде зваженішим.
• Відкладення здебільшого означає не закриті двері, а інший порядок: спочатку оцінка, потім рішення.
• Фахівець, який без запитань погоджується на будь-яке бажання, не безпечніший за лікаря, який дбає про Ваші інтереси.

Якщо лікар не рекомендує процедури, корисно запитати про причину, а не одразу йти деінде. Якщо Ви отримали схожу відповідь від кількох лікарів, це інформація, на яку варто зважити. На що звертати увагу, вибираючи лікаря і заклад, описано в статті «Вибір клініки та лікаря в медичній естетиці: контрольний список безпеки з 10 пунктів»; загальні засади для тих, хто вперше думає про процедуру, — у статті «Посібник для тих, хто вперше йде на процедуру медичної естетики».

Наскільки впливають соціальні мережі та фільтри?

Постійне розглядання відредагованих і відфільтрованих зображень може змінити уявлення про 'звичайне' обличчя. У якісному дослідженні, що ґрунтувалося на інтерв’ю з 24 жінками, які зробили помітно перебільшене збільшення губ філером, більшість учасниць розповідали, що соціальні мережі вплинули на їхнє уявлення про красу; дослідники описали це як поступове зміщення сприйняття з часом. Це невелика і відібрана група; вона не доводить причинно-наслідкового зв’язку. І все ж це добре нагадування, що рішення про процедуру варто ухвалювати не на основі зображення на екрані, а з огляду на Ваше обличчя в дзеркалі та огляд лікаря. Щодо звернень у молодому віці див. статтю «Медична естетика у підлітків».

Я хвилююся за близьку людину — що я можу зробити?

• Замість обговорювати 'ваду', яку Ви бачите або не бачите, поставтеся серйозно до страждань людини: сказати 'я бачу, як це тебе виснажує' допомагає більше, ніж 'з тобою все гаразд'.
• Постійні запевнення щодо зовнішності дають короткочасне полегшення, але, як вважають, підживлюють тривогу. Замість запевнень запропонуйте разом пошукати підтримку.
• Уникайте ярликів на кшталт 'самозакохана', 'одержимий' і глузувань; цей стан — не вибір.
• Запропонуйте звернутися до сімейного лікаря або фахівця з психічного здоров’я; якщо людина хоче, запропонуйте супроводити її на прийом.
• Не тисніть щодо нової процедури і не намагайтеся її заборонити; запропонуйте ухвалити рішення після оцінки фахівця.
• Якщо помітите безнадію, слова на кшталт 'я не хочу жити' чи ознаки самоушкодження, не залишайте людину саму і викличте невідкладну допомогу.
• Дбайте також про власні межі і своє здоров’я; бути поруч може бути виснажливо.

Чи є ефективне лікування?

Так. NHS і NICE рекомендують для лікування цього стану два підходи: когнітивно-поведінкову терапію і певну групу антидепресантів. Когнітивно-поведінкова терапія має на меті навчити розпізнавати ситуації, що запускають тривогу, і змінити реакцію на них; здебільшого вона передбачає поступову зустріч із ситуаціями, яких людина уникає, і зменшення такої поведінки, як перевіряння себе в дзеркалі. У медикаментозному лікуванні застосовують антидепресанти, що діють через серотонін. Який підхід, коли і як довго застосовувати, вирішує фахівець із психічного здоров’я; при тяжких ознаках можуть рекомендувати обидва разом.

Щодо сили доказів потрібно бути відвертими. Кокранівський огляд повідомив, що на той час було небагато невеликих рандомізованих контрольованих досліджень, які дають підстави вважати, що і медикаментозне лікування, і когнітивно-поведінкова терапія можуть бути корисними, а результати потребують підтвердження. Тобто ці методи рекомендують фахові установи і є докази, що вони діють, але не всі реагують однаково, і одужання потребує часу.

Для першого кроку можна звернутися до психіатра безпосередньо або через сімейного лікаря. Відкрито розповісти про свою тривогу лікареві, з яким Ви обговорюєте естетичну процедуру, — теж початок; лікар може скерувати Вас до відповідного фахівця. Тим часом підтримати можуть регулярний сон, рух і час із людьми, яких Ви любите, але вони не замінюють лікування.

Висновок

Якщо тривога щодо зовнішності займає більшу частину Вашого життя, проблема, найімовірніше, не в дзеркалі, а в самій тривозі, і для цього є ефективна підтримка. При цьому стані естетичні процедури здебільшого не приносять очікуваного полегшення. Лікар, який відкладає процедуру або не рекомендує її, не проти Вас, а на Вашому боці. Попросити про допомогу — не слабкість, а початок розв’язання проблеми з правильного боку.